Спочатку

Спочатку було пиво і не було більш нічого, але пива було Бескрайнє Море і то насправді все, що Валєрі потрібно. В морі плавала копчена рибка, яка не мокріла, доки Валєра не покусував її вухо, кальмари пересувалися кільцями та одразу в клярі, а русалок постійно треба було жарити, бо сирі вони недобрі.   Валєра тішився кожної ночі (бо дня тоді ще не існувало) і розсікав взад та вперед на Небесному Коні з Палаючим Оком на лобі.

Закрутить, бувало, Коня вліво, і приплив всіх тварей морських накриває, поверне корпусом вправо і відплив настає для всіх істот. Русалки врозстіч, риба врозсип, кальмари кільцями самі собою на Стрижень Світу нанизуються, на якому вертів їх Валєра, а Він знай гасає собі на Коні по небу. Визг дівочий стоїть на всю широчінь, а Йому тепло на серці. Любив Валєра побентежити Всесвіт сталий та покуйовдити русалок сонних. А ті боялись Його та поважали, бо знали, що як потягне Коня за вуха міцно, то Скажений Регіт всіх поглине, від якого в русалок хвости поспадають, а як пришпорить щосили, то Вогняним Вихлопом коняка шмальне так, що й очі на лоб повилазять.

Але всьому буває кінець, от і втіхи приїлися Валєрі. Якось Кінь заснув, Палаюче Око стулилось і темрява накрила серце Валєри. Не хотів Він тривожити друга милого через пусте, тому створив Місяць і Смугу Світла. Раптом побачив Валєра у Смузі Світла, що в Бескрайньому Морі є не тільки темне пиво, а й світле, і зрадів тоді до гикавки, і від тих радощів пив цілу Валеріанську Добу і перебував у Абсолютному Зашибісь до початку віків.