Друга Валеріанська Доба

На ранок прокинувся Валєра від нестерпного головного болю, якого не знав донині. З’ясувалося, що в Бескрайнє Море, з якого разом всі пили, хтось насцяв. Оскільки сам Валєра ніколи не пісяє (бо кардан майже не протікає), стало ясно, що то народжені ним Бабайкери накосячили. Але як не сцяти, коли пиво розпирає і Валєра сам їх такими зробив? Та й куди, коли в світі є тільки Бескрайнє Море та Великий Шлях? Не на шлях же прунькати, правда?

І хоча Бабайкери були якби не винуваті, вирішив Валєра їх провчити. Так створив Він стерво, даїшників та пальону горілку. Стервам дав язика мов наждачка, зуби як у пилки та очі-свердла, які зроблять дірку не тільки в голові, а й в дупі, де вона і так вже є. Але найстрашніше було, що Валєра приховав від стерв Сонячні промені, тому вони бачили тільки Місячні. ДАЇшникам компенсував маленьку гідність розміром смугастого дрючка, та наказав дрючити всіх окрім стерв, бо вони з ними заодно. А пальону горілку просто порозливав у пляшки з-під нормальної горілки, яку він давно колись створив, випив та забув, а порожні пляшки дарма скрізь валялись по всьому світові. От у них і поналивав. То тут, то там, де вони і були розкидані, не відходячи від каси.

Але цього було Йому замало, бо великий то є гріх – сцяти у море пива, з якого всі п’ють, тому понароблював Валєра доріг різних з асфальту та багнюки, кривих та закручених, високих та низьких, веселих та нудних, та розкидав Бабайкерів Першонароджених по всьому світові. Хто на дороги потрапив, хто в ліс ендурити, а хто й взагалі опинився на Міжрядді Життя та Смерті. І пішов тоді засмучений Валєра, покинувши Байкерів за гріхи, і наказав шукати шлях до Нього на землі, подібний до Великого Шляху на небі, яким довелось їздити їм колись. Кожному відміряв його власну бочку пива, бак бензину та розмір харизми. І залишив Бабайкерам похмілля, щоб відчували краплю Великого Бодуна, який виносить Валєра зранку, та в цю тяжку мить всі разом замислювались про Міжряддя Життя та Смерті.  

І пішли Першонароджені Бабайкери кожен своєю самотньою дорогою, але коли зустрічалися десь раптом, так раділи, наче з самим Валєрою бачилися. Дивляться на небо разом, згадують, як колись було, та гуртом кличуть Валєру, щоб повернувся Він до них, відпустив гріхи та приніс з собою кухоль Небесного Світлого та Небесного Темного, яке вариться тільки на небі у Бескрайньому Морі.