Глава 8. Бездонний бак

– Одже, ви бачили Валєру?.. – допитував апостол Гавриш.
– Егеж, – хором відповідали апостоли Бібік та Заяць.
– Байталюка? – наполягав Гавриш.
– А ти знаєш ще одного янгола-охоронця? – відбивався Бібік.

– Спочатку Він виглядав як Валєра Байталюк, але коли синява нас накрила, я таке побачив, що і вимовити не можу, – промовив Заяць, не подаючи вигляду, що відходив від шоку.
Холєра Ясна! Ти теж це бачив?! – з широко розплющеними очами спитав Бібік.
– Не тільки бачив, але й чув! Послухай, як V4 співає! – з цими словами Заяць почав несамовито топтати кік, але двигун чомусь не заводився.
– Схоже нас всіх трошечки розвели, – підсумував Першоапостол та додав: – А це точно був не Єгова?!
– Головне вірити, головне вірити… – шепотів Заяць, продовжуючи топтати кікстартер. – Холєра Ясна! Бензину ж нема. А ну, гляньте, з кого можна трохи злити?
Бібік зазирнув у свій бак:
– У мене пусто. Нічого не розумію. Повний же бак був!
Першоапостол спробував завести “виварку”, але вона чхала та плювала на всіх.
Холєра Ясна, що за фігня?! – лаявся він вголос.
Апостоли разом кинулись до інших мотоциклів, але марно: всі баки були порожніми.
Холєра Ясна! Щось тут нечисто, – промовив Гавриш і рукою поправив бороду згори вниз, як масажують вим’я корови перед доїнням.
– Я за неї! – почувся грубий голос з брами.

У дверях Апостолату стояла дивна фігура. Світло вуличного ліхтаря падало ззаду, освітлюючи лише силует, а лампади зсередини туди не сягали. Обличчя не було видно, але відчувався стійкий запах бензину, ніби хтось облився ним і збирався себе підпалити.

– Ваш бензин я випила, не шукайте. Треба заливати чимось мою безодню. – несамовитим голосом промовила тінь.
Очі апостолів почали потроху розріняти капюшон на голові, але стать потвори все ще не були здатні визначити остаточно.
– Що ти в біса таке?! – сердито вигунув Гавриш.
– Вам мене мало? Ви ще й біса хочете покликати?! – потвора засміялась пекельним сміхом, і стало помітно, що воно має груди, які ходять вгору-вниз.
– Чотири рази ви промовили моє ім’я і ось я тут!
– Хо…, хо…, – мов заїкаючись, пробував вимовити Заяць, але тримав у собі кляте слово, яке рвалося назовні. – Ясно, – видихнув він.

Апостоли перезирнулися. Всім стало зрозуміло, хто це, але не ясно, що тепер робити.

– Чого тобі треба? – наважився Гавриш.
– Скажіть, куди попрямував Валєра, і я дам вам спокій! – мертвим голосом промовила потвора.
– Спокій нам не потрібен, Валєру ми не бачили, а ти забирайся геть, бо мокрого місця навіть не залишимо! – рішуче випалив Гавриш, ніби щойно поспілкувався зі святим Джеком.
– Ви мене ще не знаєте, – сказала тінь в капюшоні і несамовито зареготала.

Вона розвела руки в боки, а потім плавно підняла їх долонями до гори. Раптом за спиною в неї побагровіло небо, а в Апостолаті завелися всі двигуни. Апостолу Зайцю, це було як серпом по яйцях. Його не лякало диво дивне, що деякі двигуни навіть не зібрані до кінця, він більше переймався, що всі вони ані краплею не змащені і працюють насуху.

– Добре, тварюка, отак ти, значить, полюбляєш! – не витримав тортур Заяць, для якого кожен двигун був наче рідна кровинушка. – Хоч би послинила трохи… Та йди отам за брамою подивись сліди! Хай тобі грець!
– Але пообіцяй, що сюди не повернешся після того, – додав хитрий Першоапостол.

Холєра опустила руки і всі двигуни заглохли. Апостоли витягли середні пальці з вух, бо затуляли їх від сухого скрегіту двигунів, і прямо так, як витягли, так ті середні пальці разом і показали древньому страхіттю: кожен з двох рук та всі водночас. Потвора зашипіла, закрутилась несамовито, мов гадюка навколо невидимого пілону, зайнялася вогнем та в мить там і згоріла, не залишивши після себе ані мокрого місця, ані шкурки.

– А працює таки палець Валєри! – підморгнув колегам Гавриш.
– Нєфіг пити так багато пального! – хитро подивився Першоапостол і додав: – Бо згориш на роботі.
– І не треба рухати поршень насухо! – додав Заяць.
– Хто пальцем ворухне без Сала Валєрі, тому той палець довго ще чухатиметься! – підсумував Бібік, і всі розсміялися.