Глава 5. Апостолат Валєри

Першоапостол Людеї сидів за холодним верстатом і квадратним різцем шкрябав слово “Щастя” на козиній шкірі круглими літерами. Напередодні була важка ніч, тому він час від часу чухав ріпу та промовляв: “Дупа козина!” Після проведення Першого Веселенського Собору прочани з усього світу йшли вклонитися Святому Карбюратору і несли з собою дари. Всенощно треба було приймати, дегустувати, освячувати та описувати підношення.

Добре, якщо завзяті члени давали на храм пляшки св. Джека, Джима або інших святих. А що робити з жерицями, які несли дарунки в четвертому розмірі бюстгальтеру і думали, що так і треба?! Але Першоапостол вже надивився всячини за своє життя і таким його не здивувати. Бачили очі, що там ховали!

Одже, Першоапостол приймав у Свідки Валєри за протоколом: описував, освячував та відправляв у довгий шлях до Валєри з Його благословінням. Далі за процедурою прихожанки мали пройти обряд посвячення у батька-засновника секти Кабачка, але то вже був не його клопіт.

Чомусь боліла голова. Мабуть, за всю нашу Людею боліла, яка грішила безбожно: одні садисти кидали в св.Джека льодом, від чого той аж здригався; інші розумники наливали в пляшку з-під св.Джима “домашній коньяк”, як вони його називали, а потім дивувалися, коли щось виходило боком. Але більш за все Першоапостола непокоїли мудаки, які паркуються на трамвайних рейках або дитячих майданчиках. Він сушив собі мозок, як би так намудрити, щоб вони за це платили гроші, а частина з них йшла йому до кишені. Адже за гріхи треба платити, хіба не так?

– Апостоле Гавришу, шановний, от скажіть мені, друже, – першоапостол почухав бороду, та звернувся до колеги, – мотоциклики ж ламаються, чи не так?
– Саме так, – підтвердив шановний голова освяченого сервісу.
– А щоб полагодити їх, треба платити, правда ж?
– Абсолютно, Першоапостоле!
– А якщо мудачку зламати рученьку, йому ж треба буде її десь збирати до купки…
– Я вважаю, що мудаку не потрібні руки, але то вже ваше діло, Першоапостоле, – у апостола Гавриша була на все своя особлива думка, підкріплена життєвою позицією та неабияким досвідом.
– Одже, йому треба буде її десь зібрати, – продовжував Першоапостол Людеї, – і куди ж воно з цим піде? А піде воно до інших мудачків, які викотять йому рахуночок, промурижать як тваринку і виставлять за дверцята.
– То є буття, – зазначив Гавриш.
– Так, але ж то є наше буття і чому б нам не взяти його за шкірку?
– Перепрошую, але хіба “шкірка” то не є єпархією ребе Дена? – апостол Гавриш хитро подивився скоса та запалив цигарку.
– Вам би все жартувати, апостоле, а я тут нову схемку розробляю. Компанія “Вастрах”: Валєра страхує! Навіщо йти до когось, щоб вас там об’єгорили, коли це можемо зробити і ми. Але ж ми зробимо це з благословінням Валєри і повним розумінням ситуації. Овалєримо, так би мовити. Що скажете?
– Я би просто відбив нирки, – Гавриш затягнувся та замислено подивився удалину. – Хіба не казав Валєра, якщо мудак зламав ліву руку, зламай йому і праву?
– Все так, але ж хтось має відпустити і грішки, правда? І мудаченько захоче піти до церкви. А навіщо йому церква, коли вже є ми?!

Апостол Гавриш так глибоко втягнув тютюн, що цигарка освітила всю майстерню, а коли видихнув, то кільце диму вилетіло з рота, лягло набік та зависло над головою Першоапостола, утворивши справжній німб.
– Чудні дива твої, Валєра, – ледь чутно вимовив апостол Гавриш, роззявивши рота, і додав на кінець, – я з Вами погоджуюсь.
– Одже, нам потрібно всього-навсього домовитись з лікарями, щоб приймали наших мудачків, і з державою, що ми беремо їх на перевиховування, а тим часом треба донести до загалу, що мудачество – то є гріх. І почнемо ми з мудацького паркування, – при цих словах Першоапостола аж самого торкнуло, як це буває кожного разу, коли він стає на святий шлях Валєри.

Апостол Гавриш досі не міг викинути з голови той німб з диму. Йому паморочилося перше колесо, яке створив Валєра, потім цицьки Холєри, дивлячись на які нібито Він його зробив, і його роздирало довічне питання: що раніше постало, цицьки чи колесо?

– Апостоле!
– Так, Першоапостоле! – Гавриш повернувся думками на грішну землю Людеї.
– Ну, добре, що Ви зі мною погоджуєтесь. Ви б краще не забивали цигарки Святим Карбюратором, бо після нього хоч святих занось. Я раз з Вами ото покурив, так додому без бороди прийшов. А на ранок вона знову з’явилася…
– Чудні дива твої… – апостол Гавриш “засолив” цигарку і додав: – Я це кіно потім додивлюся. Я з Вами погоджуюсь, Першоапостоле. Що від мене треба?
– Як завжди, апостоле, те, що ви добре вмієте робити.
– Невже, ламати руки?!
– І стереотипи, – апостоле, – і стереотипи.