Глава 3. Шатун і Пташка

– А ви хто такі? – Валєра вже зібрав раму і потроху приходив у норму. 
З кожною чаркою Він ставав все менше схожим на людину: на зубах проступали татуювання гебрайською (подарунок від майстра Єгови на День народження), а шкіряні штани помалу перетворювались на рідну шкіру, наче то і не штани зовсім були. Він намагався себе контролювати, але внутрішній Перун стрімко зростав з середини і загрожував вихлопом в будь-яку хвилину.

Дівчина помітила, що Валєра вже ледь-ледь стримувався, тому негайно розрядила атмосферу:
– Сала Валєрі! – вигукнула вона, мов вибух, ледь не зіганув з переляку.
– Вірно глаголиш, дитя! Давай ще по одній та вийдемо вже на повітря. Тісно мені тут.
– А хіба ти сам не знаєш, хто ми такі? – підключився до справи хлопець, отямившись від шоку.
– Я знаю більш, ніж ви уявити можете. Але мені цікаво, що саме знаєте ви про себе. – Валєра перехилив чарку св.Джека. – Як вас мати називають?
– Мене Шатуном, – одізвався пацан.
– А мене – Пташкою, – посміхнулась дівчина.
– Не так я це собі уявляв, ой не так, – забуркотів Валєра. – Кажеш одне, а люди завжди чують собі щось друге. Я нарік тебе Пістоном, тобто поршнем з англійської, а тебе Хаябусою, скорочено просто Бусою. Але ваша мама все по-своєму зрозуміла.
– Ти знав нашу маму?!
– Я знаю кожного в цьому світі, хто вірить в мене. А на мотозльотах прихожу до кожної самотньої дівчини. Як побачу, що красуня приїхала сама або якийсь козел нажерся і полишив її на самоті, я тут як тут! Дуже в мене чутливе серце та й харизма потребує постійного застосування, бо інакше вона втрачає пружність і чоловік стає м’яким.
– І де ви познайомились? – Буса не приховувала своєї цікавості.
– Ніде. Ми так і не познайомились. Маємо двох дітей вже, Холєра Ясна, а досі ще незнайомі.
– Це як так? – тепер зацікавлений був вже хлопець.
– Розумієш, у звичайному стані свідомості мені не можна являтись до вас, бо розірве, як хом’ячка. Тому, мене зазвичай бачуть у різних формах: від огірка та пістолета до чорта рогатого з хвостом або навіть співака Олега Винника.
– І як тебе наша мама бачили? – дівчинка почала уявляти маму з зіркою естради.
– Ваша мама була дуже твереза…
– Ну, не тягни! – хлопцеві не терпілося дізнатись правду.
– І дуже цнотлива. Тому вона думала, що я морква.
Буса з Пістоном переглянулися. Схоже було, що вони щось знають.
– Але “непорочне” зачаття всеодно відбулося, хоч вона мене і з’їла. Два рази. Покуйовдила бадилля, схрумкала всього цілком, причмокнула, а потім і бадилля з’їла. Мабуть, в неї ніколи моркви не було… Згодом народился ви, двійнята. Пістон і Буса.
– Я є Буса! – дівчина була точно в захваті від новин.
– Пістон – це якось дуже по-іноземному, – все що зміг промовити приголомшений хлопець, – але мені подобається!
– Ну, то йдіть до мене, малі! В нас попереду шалені пригоди, а часу обмаль.