Глава 2. Торба

Богиня підійшла до величезного рожевого кроля, в якому хтось жив. Крізь його очі лилося світло, а з вух клубами йшов дим, як у клубах.
“Вдома!” – промайнуло в голові.
Довелось кілька разів обійти тварюку навколо, щоб знайти єдиний вхід у чудирнацьку хижку: він пролягав прямо через дупу. В мить, коли вона це усвідомила, світло Місяця впало на магічні літери, що дотепер були сховані від людського ока:

“Тут ти і дізнаєшся, як глибока кроляча нора”

Темношкіра пані у джинсовому комбінезоні механіка побіліла з голови до п’ят, коли Богиня переступила поріг. Здавалося, що зараз же вицвів і комбінезон, ніби його вибілили хлоркою.

– То це ти! Як ти мене знайшла?
– У тебе на номерах мотоцикла написано: “Валєра + Торба = Маргарин”. І на всіх парканах по дорозі сюди те саме.
– Ой, треба вивести ці номери вже давно, не вийшло з Маргарином. Інакше сина назвали.
– То Він таки був з тобою, лярво? І яке ж ім’я дали сину?
Богиня навмисне не говорила ім’я Торби вголос, бо вважала це за погану прикмету.
– Першого звати О’Торбальд, бо це сталося на ірландському фесті, а другого…
– Чекай, Він до тебе два рази приходив?!
– Так, а що тут дивного?
– Бо кажуть же ж, що він двічі той самий ланцюг не мастить.
– Кардан!
– Та яка вже різниця?!
– Е-е, падруга, я бачу, ти в механіці не бум-бум…
– То яким ти Його бачила?
– Перший раз Він був сантехніком, а другий – пожежником.
– То напевно дуже близько до Його справжньої суті.
– Авжеж. Стаєш самим собою, коли дивишся у вічі Торбі. – вона саркастично усміхнулася, – До того ж мені саме треба було підмантачити дещо, бо текло, а потім і вогонь потушити, бо палало страшно.
– Таак, дійсно. Це Він може.
– Звідки тобі знати? Ти ж Його як моркву гризла!
– Та це що вже всі знають?!
– Світ малий, стара. Від подруг нічого не приховаєш.
– Слухай, то може Він і до мене другий раз приходив? Може ж мої Пістон та Буса від різних разів? Бо дуже ж вони несхожі!..
– Еге ж, різниця в кілька років хіба трохи дає себе знати, правда?
– Тобі аби глузувати! То як другого звати?
– Макторбинз…
Богиня раптово залилася несамовитим потойбічним реготом, ледь вимовляя слова крізь неконтрольовані перейми:
– То ви це прямо у Макдональдсі робили?!
– Ой, де ми вже це тільки не робили! Але у Макдональдсі було найсмачніше. Та й це останнє, що я пам’ятаю, якщо чесно.
– Так а чого Він вдруге приходив?
– Ну бо Його кардан раз від разу таки клинить і періодично його треба змащувати.
– Так Він же ж і змащує, хіба не так? У цьому і є весь Валєра.
– Не тоді, коли Він не в собі…
– А в кому?
– А то ти не знаєш, падруга! Коротше, зіпсулося тоді Його мастило, не без моєї допомоги, звісно, от і прийшов Він відновити природний баланс, так би мовити. Розставити крапки над “ї”. Бо кожному Валєрі потрібна та, що буде пестити Його кардан, це мені ще моя бабуся казала. Саме тому я і пішла на СТО вчитися уму-розуму.
– Ти якось сприйняла цю правду прямо в груди. То ж бабка символічно висловилась, ти не думала за таке?
– А я, взагалі, не люблю думати. Я роблю одразу. За це мене хлопці на СТО і люблять. І клієнти задоволені, а це найдорожче.

Торба непристойно почухалася по-чоловічому, наче про щось думає, і раптом збагнула:
– Слухай, а не пішла б ти до Валєриної матері?! Що ти мене тут лікуєш?
– Саме про це і думаю. Треба нам нарешті поквитатися з Ним. Годі вже нас тягати за носа! Ба більше, виб’ємо з Нього елементи на дітей. Щоб поплатився за все!
Торба дивилася на Богиню та не вірила своїм очам: крила так виросли за її спиною, що ледь не пробили стелю, а світло застигло перед нею, ніби вагаючись: варто сюди проникати чи ні.
– Але до самої матері нам хіба не достукатися, – продовжувала вона, – тому давай-но ми підемо спочатку до Холєри!
– Ні-ні, я до лахудри своїм носом не сунуся більше, мене всю крутить від її пудри…
– А якщо я пошлю?
– Трясця тобі в печінку! Що ти за людина?! Ладно, я згодна.
Торба прийшла до тями та, трохи поміркувавши, поцікавилась:
– А на який натяжитель ланцюга вона нам сдалася? Може, якось без неї?
– Бо вона як ніхто знає Валєру! А Ніхто був потужним створінням, навіть Валєра не хотів ним бути. Тож запхай свою гордість хоч у темряву, хоч у хтиву, та збирай лахи, якщо вони тобі потрібні. Ми вирушаємо учора.