Глава 10. Сонечко

Валєра крутив Святим Карбюратором над головою, утворюючи величезний коловертень, який затягував мотоцикли і їх разом з ними. У гігантському вирі ніби були якісь дороги, де всі 14 їхали мов трамваї по колії, з якої не можна було повернути. Коли в кінці цього шляху, як у пляшці, всіх всмоктало в шийку, матка Натура проковтнула їх разом і все на мить стемніло. Потім щось стрельнуло, кашлянуло, чхнуло, спалахнуло, і всю компанію виплюнуло напроти дитячого будинку №69 прямо перед головним виходом в місцевості, визначити яку не було можливим. Десь під самим горищем на іржавій металевій пластині виднівся напис “Сонечко”, а понад ним висіли сірі важкі хмари.

Пістон і Буса подивились одне на одного. Сказати, що вони були спантеличені, це не сказати нічого. У Пістона волосся саме собою склеїлось в ірокез, а у Буси коса лишилася на шоломі мов прибита, а на голові коси вже і не було.

– В цей дитячий будинок не доїздять навіть байкери, – почав Валєра, – бо він у дідька в зубах. Зараз багатьом важливіше провідати воїнів в лікарні, а діти можуть і почекати, вони ж вже давно це роблять. Кожного року в цей день вони стоять біля вікна, доки не заснуть, сподіваючись, що приїдуть шляхетні байкери в сяючому екіпі і просто покатають на мотоциклі…
– Але це ж якісь чужі діти, правда? – спитав Пістон.
– Чужих дітей не буває. У кожного з цих малих тато нажерся на зльоті до “синіх собачок” або в матері геть знесло дах після зустрічі зі Мною. Я все визнаю і цілком несу відповідальність: кожного року навідуюсь, адже всі вони потрапили до “Сонечка” через мене.
– Я чула, що байкери регулярно відвідують дитячі будинки, – підмітила Буса.
– Батько-засновник вашої секти казав: “Дасиш тут дитині цукерку, а там десь колись і твою дитину хтось пригостить”. Такий собі ефект метелика. Я запускаю хвилю, а далі її підхоплюють по всьому світу. На центральній площі міста діти гуляють з батьками, принаймні з бабусями, які годують їх цукерками кожен день. Діти “Сонечка” не бачили солодощів вже цілий рік, а світло наших фар – це можливо єдиний промінь, що пробивається крізь їх сіру буденність.

Валєра окинув оком Бусу та Пістона: малі були приголомшені ще більше, ніж коли тільки приїхали. Він перевів подих та продовжив:
– Крім того, тут є діти байкерів, тому я починаю саме з них. А далі чарівна справа – це діло техніки. Мотоцикли самі розвезуть радість по Всесвіту. Бородатий Миколай, Червоний Клаус, суворі Бабайкери, ельфи, олені та решта магічних створінь подбають про всіх та влаштують справжнє свято. Але хто зазирне до “Сонечка”, якщо не я?

З цими словами Валєра коротко глянув на дітей і, побачивши їх сяючі погляди, постукав у двері.

– Ху-ху-ху, – загудів Він і затупотів ногами.
– Ху-ху-ху, – підтримали Пістон з Бусою і загупали разом з Ним.

За дверима почулося масивне тупцювання, кілька десятків ніг зачалапали разом до виходу. Раптом двері відкрилися і цілий кагал дітей вивалився з будинку прямо на дідугана та Його поплічників.

– Валєєєрааа! – закричали всі разом, обіймаючи бородатого чарівника. – Ну, що? До справи! – скомандував Великий Керманич

Діти в мить розсілися по мотоциклах, але не більше ніж по двоє на одне сідло. Причому за кермом були діти не молодше дозволеного віку. В кожного був свій шолом, який вони розмалювали власноруч, як могли до свята.

– Я їм старих шоломів підкинув, – підморгнув Валєра малим, – під моїм наглядом з ними все одно нічого не стане, а дітлахам – радість.
– А хто їм двері відкрив? – здивовано спитав Пістон.
– Пані настоятелька, – посміхнувся Валєра, – настоює горілку на маріхуані. Мене не бачить, але вірить. Колись була на зльоті, там і набралася цього.

Він підморгнув дітям та промовив, можливо, найважливіше, що вони чули в своєму житті:
– От який сенс мені являтись до дорослих? Вони ж мене навіть не бачать. Правда ж?
– Валєєєрааа! – закричали разом діти і викрутили газюльку на всю.

Мотоцикли понеслися кругом, безліч разів виписуючи знак нескінченності в повітрі. Оминули “Сонечко” та попрямували до зірок в пошуках заходу Сонця. По всьому небу гудів дитячий сміх та запальний вихлоп небесної зграї.