Глава 1. Оце так зустріч!

– Диви, бомжара! Знову тут лежить. І звідки вони тільки беруться?
Хлопець показав пальцем на тіло, що лежало поперек сходів, перегорожуючи дорогу до виходу з парадного.
– Хоч бери та неси цю батарею до металобрухту, щоб вони біля неї не грілися. Мов навіжені! Опалення ж в цьому році не вмикали ще, бо тільки ж оно грудень на дворі.
– Чекай, це якийсь інший. Штани в нього зі шкіри і татуювання. Що тут написано?…

Дівчина покрутила руку бомжа, на яку він поклав голову, простягнувши вперед передпліччя.
– Свідки Валєри… Пам’ятаєш, мама розказували, що є такі люди – байкери… Чи вони і не люди зовсім?.. Але вони собі цих Свідків на тілі виводять. І нібито цілий час Валєру шукають, а деякі навіть бачили його. Прямо як мама наші…
– Сала Валєрі! – ледь чутно прошипів чоловік.
– Це ти сказав?! – вигукнула дівчина.
– Це він!
– Ну, тоді Воістину Сала. Піду принесу.
– Що принесеш?
– Та сала ж! Нагодуємо його, відпоїмо, яйцями викатаємо. Не кидати ж на призволяще! Ми ж тепер свідки, а свідки своїх не кидають. Так мама казали.