День пам’яті і примирення. Ніколи знову!

Сьогодні день, коли озираєшся назад. Мовчки в тиші гортаєш сторінки історії свого народу, щоб віддати пам’ять, щоб ще раз винести уроки, щоб зрозуміти: коріння сьогоднішньої війни ростуть з минулого.

У цей день в 2015 році в Україні офіційно було засновано нову дата – День пам’яті і примирення.

Не свято – пам’ять.
Не тріумф – примирення.

Україна стала однією з перших жертв тієї страшної війни: вона почалася для нашого народу за півроку до початку Другої світової, в березні 1939. Тоді Угорщина, яка стала на бік нацистів, анексувала Закарпаття. В “Карпатську січ” увійшли дві тисячі українців, котрі чинили опір до останнього, але були приречені. Сотні загиблих, поранених і полонених. Вони стали першими героями. Програли, але увійшли в історію.

Свідки Валєри

У вересневій кампанії 1939 роки вже 112 тисяч українців вступили в бій сам на сам з вермахтом в складі Війська Польського. 7834 солдата української національності загинули в боях з вермахтом під польськими прапорами, а 16 тисяч отримали поранення.

Українці гинули, захоплюючи і обороняючи чужі землі. Гинули в Польщі, Фінляндії та Монголії. А з початком війни нацистської Німеччини проти СРСР рахунок українських життів пішов на мільйони.

Під безліччю прапорів. В арміях багатьох країн. За себе і проти всього світу. В американській і канадській армії. У французькому русі Опору. У польській армії генерала Владислава Андерса. У «Галичині». Українці брали участь у військових діях на боці британської армії в Єгипті, Лівії та Італії. Чехословацька бригада генерала Людвіга Свободи більш ніж наполовину складалася з українців.

У другій світовій війні українці втратили більше, ніж Великобританія, Канада, Польща, США і Франція разом узяті.

Про масштаб втрат свідчать сухі цифри: станом на червень 1941 року чисельність населення УРСР становила 41 млн 657 тис осіб. На початок 1945 – 27 млн ​​382 тис осіб. Кожен п’ятий українець загинув у Другій світовій. Серед військовослужбовців призову 1941 року вціліли лише 3% від загальної кількості призваних. Понад вісім мільйонів чоловік безповоротних втрат.

Загальні демографічні втрати України – включно з убитими, жертв концтаборів, депортованих і евакуйованих – складають не менше 14 млн. Чоловік.
Про це страшно навіть думати, ці цифри не поміщаються в голові. Але ми зобов’язані про це пам’ятати. І зобов’язані передати це дітям, щоб пам’ятали і вони теж. І діти дітей.

Жодна країна Європи не постраждала так від Другої Світової війни, як Україна. Кореспондент «SaturdayEveningPost», відвідавши Україну в 1945 році, з жахом написав: «Те, що дехто прагне зобразити як «російську славу», було, перш за все, української війною. Жодна європейська країна не постраждала більше від глибоких ран, нанесених містам, промисловості, сільському господарству, людській силі».

Українець з Сумщини Олексій Берест підняв прапор Перемоги над Рейхстагом. Українець Майкл (Міхал) Стренк був одним з тих, хто підняв прапор США над Іводзімою. І навіть тоді, коли весь світ вже заліковував рани, українці в складі УПА продовжували воювати з окупантами в Карпатських лісах.

Це наша історія. Наша біль. І наша перемога. І ми не віддамо це нікому. Тільки пам’ять про минуле може дати надію і подарувати свободу в майбутньому. Ми пам’ятаємо всіх: і героїв, і ворогів. Минулих і справжніх. Ми так добре пам’ятаємо, що на кожен вигук з-за паркана «можемо повторити» ми будемо відповідати «ніколи знову!».

Відповідати і бити лопатою на голос.