Свідки Валєри

На годиннику була шоста ранку. У вікнах будинку навпроти запалювали світло та бігли під ялинку шукати подарунки. Діти спали, мов янголи. Єдине, що видавало в них норов байкерів та нещодавні пригоди, – це богатирський хропіт та ще деякі звуки та запахи. Мама поставила торбу з робочим реквізитом у передпокої, поклала пілон на підлогу та підійшла до дитячого ліжка.

В Апостолаті великим кагалом святкували Грібуче Пришествіє. Запросили всіх святих – Джека, Джима, Джонні та Джеймсона, – завзятих членів секти, палких сестер та Жериць Валєри. Гуділи до самого рана. Вартували по черзі, чекаючи назад Валєру та Святий Карбюратор. Чули, як по шосе пронеслась Холєра перед самим світанком, але її гучним вихлопом в Апостолаті вже нікого не налякаєш. Бачили Дідька, Домовика, Кікімору, кількох оголених відьом, Мавку, русалок і Чугайстера, але потім з’ясувалось, що то були свої.

Валєра крутив Святим Карбюратором над головою, утворюючи величезний коловертень, який затягував мотоцикли і їх разом з ними. У гігантському вирі ніби були якісь дороги, де всі 14 їхали мов трамваї по колії, з якої не можна було повернути. Коли в кінці цього шляху, як у пляшці, всіх всмоктало в шийку, матка Натура проковтнула їх разом і все на мить стемніло. Потім щось стрельнуло, кашлянуло, чхнуло, спалахнуло, і всю компанію виплюнуло напроти дитячого будинку №69 прямо перед головним виходом в місцевості, визначити яку не було можливим. Десь під самим горищем на іржавій металевій пластині виднівся напис “Сонечко”, а понад ним висіли сірі важкі хмари.

Пістон і Буса не знали, що Холєра їх переслідувала, а Валєра не казав. Він звичайно нутром учував, що вона на хвості, але оскільки в дану мить буквально сидів на “третьому оці”, всіх подробиць не знав. Зграя рухалась по небу, і жоден з них не здогадувався, що зараз вони замітали сліди. Крім Валєри, вочевидь, адже ж Він все знає!

– Одже, ви бачили Валєру?.. – допитував апостол Гавриш.
– Егеж, – хором відповідали апостоли Бібік та Заяць.
– Байталюка? – наполягав Гавриш.
– А ти знаєш ще одного янгола-охоронця? – відбивався Бібік.

Коли б хтось допився до “синіх собачок” і в цю мить задрав голову вгору, він (вона або воно) став би (стала б або стало б) справжнім Свідком Валєри, Його 14-ти залізних коней та трьох ідіотів, що сиділи на одному сидінні (та ще й без шоломів!), ніби вони є бідна родина з Індії, яка мала один Royal Enfield на всіх, а не валєрствений небожитель та Його прямі нащадки, що мають доступ до цілого парку мотоциклів.

– Валєєєрааа! – в святая святих донеслися шалені зойки з головної зали Апостолату.
– Мабуть, апостоли Бібік та Заяць ввімкнули ранковий псалом, – припустив Першоапостол.
– Валєррааа! – ще дужче заволали десь ззовні.
– Вже й вечірній псалом теж почали співати… – зазначив Гавриш.
– Неспроста це, – міркував Першоапостол, – Бабайкери розповідали, що ранковий та вечірній псалми, якщо заспівати їх разом, можуть викликати срачку, ерекцію або Валєру.
– Ходімо подивимось, що саме з цього там трапилось, – рішуче запропонував апостол Гавриш, про всяк випадок помацавши кардан рукою, і опукою вийшов зі святая святих.

Першоапостол Людеї сидів за холодним верстатом і квадратним різцем шкрябав слово “Щастя” на козиній шкірі круглими літерами. Напередодні була важка ніч, тому він час від часу чухав ріпу та промовляв: “Дупа козина!” Після проведення Першого Веселенського Собору прочани з усього світу йшли вклонитися Святому Карбюратору і несли з собою дари. Всенощно треба було приймати, дегустувати, освячувати та описувати підношення.